Портал:Природничі науки
Природничі науки  Природни́чі нау́ки — галузі науки, що вивчають явища навколишнього світу в живій та неживій природі. До природничих наук не належать дослідження людського суспільства, мов і мистецтв, які заведено об'єднувати під назвою гуманітарні науки. До природничих наук зараховують :
Це лише основні природничі науки. Насправді сучасне природознавство є розгалужений комплекс, що включає сотні наукових дисциплін.Вони взаємопов'язані між собою і доповнюють одне одного. Одна тільки фізика об'єднує ціле сімейство наук (механіка, термодинаміка, оптика, електродинаміка і т. д.)..::::::::::::::::читати далі |
 Вибрана стаття Стара́ ква́нтова тео́рія (іноді стара́ ква́нтова меха́ніка) — підхід до опису атомних явищ, що був розвинутий у 1900–1924 роках і передував квантовій механіці. Характерна риса теорії —використання класичної механіки та деяких припущень, що суперечили їй. Основою старої квантової теорії була модель атома Бора, до якої пізніше Арнольд Зоммерфельд додав квантування z-компоненти кутового моменту, яке невдало назвали просторовим квантуванням. Квантування z-компоненти дало змогу ввести еліптичні електронні орбіти й запропонувати ідею енергетичного виродження. Успіхом старої квантової теорії був коректний опис атома водню та нормального ефекту Зеемана. Основний інструмент старої квантової теорії — квантування Бора — Зоммерфельда, процедура, що формує деякий дискретний набір станів інтегровного руху класичної системи й визначає їх як дозволені стани цієї системи, аналогічно до дозволених орбіт у моделі Бора. Система може перебувати лише в цих станах і в жодних інших. Ця теорія неспроможна описувати хаотичний рух, оскільки вимагає повної замкненості траєкторій руху класичної системи. Точкою відліку старої квантової теорії (і квантової механіки взагалі) вважається поява робіт.::::::::::::::::читати далі |
 Вибране зображення |
Фізична термінологія  Ядро́ — центральна частина атома, в якій зосереджена основна частина маси атома (більш ніж 99,9 %). Ядро має позитивний заряд, і саме від величини заряду ядра залежить, який хімічний елемент представлений атомом. У порівнянні з розмірами атома, який визначається радіусом електронних орбіт, розміри ядра надзвичайно малі — 10−15—10−14 м, тобто приблизно у 10—100 тис. разів менші від розміру самого атома. Атомне ядро складається з нуклонів — позитивно заряджених протонів та нейтральних нейтронів, близьких за масою та іншими властивостями частинок, які взаємодіють між собою через сильну взаємодію. Ядро найпростішого атома — атома водню (ізотоп протій) — є одним протоном. Поняття про ядро атома запровадив 1911 року Ернест Резерфорд. Він здійснив експерименти з розсіювання альфа-частинок на металевих фольгах і запропонував планетарну модель атома.::::::::::::::::читати далі |
Астрономічна термінологія  Кометний пил — космічний пил кометного походження. Вивчення кометного пилу може надати інформацію про час формування комет, а отже, як вважають, часи формування Сонячної системи. Зокрема, довгоперіодичні комети більшу частину часу перебувають далеко від Сонця, де температура середовища надто низька, щоб відбувалося випаровування. Лише наближаючись до Сонця і тепла, комета вивільняє доступний для спостережень та досліджень газ і пил. Кометні пилинки стають видимими завдяки розсіюванню ними сонячного випромінювання. Також деяка частина сонячної енергії поглинається й випромінюється в інфрачервоному діапазоні. Яскравість відбивної поверхні (якою є пилинка) пропорційна її освітленості та відбивній здатності. А освітленість від точкового або сферично симетричного джерела (яким є Сонце) змінюється обернено пропорційно квадрату відстані від нього. У припущенні сферичності пилинки, кількість відбитого світла залежить від поперечного перерізу проєкції форми пилової частинки, а отже, пропорційна квадрату її радіуса. Ісаак Ньютон передбачав, що комета складається з твердого ядра, яке.::::::::::::::::читати далі |
Хімічна термінологія Ковалентний зв'язок є хімічним зв'язком, характерною особливістю якого є те, що задіяні атоми поділяють одну чи більше спільних пар електронів, що і спричиняють їх взаємне притягування, яке утримує їх у молекулі. Електрони при цьому, як правило, заповнюють зовнішні електронні оболонки задіяних атомів. Такий зв'язок завжди сильніший ніж міжмолекулярний зв'язок та порівняльний за силою чи сильніший за йонний зв'язок..::::::::::::::::читати далі |
Біологічна термінологія Квантова еволюція (від лат. quantum — скільки) — термін введений Дж. Сімпсоном (1944) для позначення особливої форми філетичної еволюції ( макроеволюції), що відбувається при переході даної популяції з однієї адаптивної вершини на іншу (нову або ту, що залишалася перш незайнятою). При такому переході вона повинна перетнути певну адаптивну «долину». Перехід на нову адаптивну вершину зазвичай роблять невеликі популяції, еволюція відбувається з надзвичайно високими швидкостями. Концепція пояснює високі темпи еволюції при формуванні великих таксонів ( родин, рядів, класів і т. д.).::::::::::::::::читати далі |
Екологічна термінологія Гомогенність фітоценозів (англ. homogeneity від грец. homogenes — однорідний) — флористична і структурна однорідність фітоценозів. Данелія (англ. Dagnelie) сформулював наступні ознаки гомогенного угруповання: ймовірність знайти особину кожного виду постійна по всій площі спільноти, розподіл усіх видів відповідає закону розподілу Пуассона, всі види розподілені незалежно, схожість майданчиків не залежить від відстані між ними у просторі. Ці ознаки Г.ф. сформульовані занадто жорстко і тому практично неможливо знайти рослинність, яка задовольняла б їм усім одночасно, Г.ф. протиставляється гетерогенності фітоценозів. Концепція континууму виключає абсолютну Г.ф., і віднесення спільнот до класу гомогенних або гетерогенних явищ залежить від обраного порогу. Наприклад, нерівномірність розподілу окремих видів можна розглядати як несуттєву ознаку і говорити про гетерогенність фітоценозів тільки у випадку чергування у просторі різних комбінацій видів (кореляційних плеяд). У таксономічному континуумі поняттю «Г.ф.» відповідає гомотопність фітоценонів (стосовно не до фітоценозів, а до фітоценонів). Г.ф. досліджується за допомогою індексів гомогенності.::::::::::::::::читати далі |
Геологічна термінологія Осадонакопичення (рос. осадконакопление, англ. sedimentation; нім. Sedimentanhäufung f, Sedimentation f) –  Осадонакопичення - процес взаємодії поверхневих геосфер Землі – атмосфери, гідросфери і літосфери за участю різних організмів (біосфери), який веде до утворення осадів на поверхні суші, в ріках, озерах, морях, океанах. Джерело енергії для процесу осадконакопичення – сонячна радіація, що трансформується на поверхні Землі і у водних басейнах в різні біологічні і геологічні процеси. Джерелом речовини для утворення осадів є продукти вивітрювання і перемиву порід суші, берегів водних басейнів, життєдіяльності організмів, вулканічних вивержень і матеріалу, що надходить із космосу..::::::::::::::::читати далі |
Природничо-географічна термінологія  Зато́ка — частина океану, моря, озера, що заходить у суходіл, але має вільний водообмін з основною частиною водойми. Межі затоки визначають по прямій лінії між мисами біля входу або по певній ізобаті. За походженням розрізняють затоки океанічні та морські, за формою — воронкоподібна, витягнута, розгалужена; за властивостями вод — опріснена, солонуватоводна, солона; за глибиною — мілководні та глибоководні. Затоку можна називати бухтою, якщо вона є пристаніщем для кораблів чи суден і має причальні споруди чи, як мінімум, якорну стоянку для суден. Але бухтою може бути не тільки затока, а й частина естуарію..::::::::::::::::читати далі |
Астрономічна номенклатура  Непту́н — восьма за віддаленістю від Сонця планета Сонячної системи. Вона четверта за розміром, третя за масою і належить до планет-гігантів. Її орбіта перетинається з орбітою Плутона в деяких місцях. Також орбіту Нептуна перетинає комета Галлея. Маса Нептуна у 17,2 рази, а діаметр екватора у 3,9 рази більший за земний. Планета названа на честь римського бога морів. Його астрономічний символ Нептун було відкрито 23 вересня 1846 року, і він став першою планетою, відкритою завдяки математичним розрахункам, а не шляхом регулярних спостережень. Припущення про наявність планети були пов'язані з ...::::::::::::::::читати далі |
Хімічна номенклатура
Манга́н (символ Mn, рос. Марганец) — хімічний елемент з атомним номером 25. Метал, який відповідає цьому елементу — марганець.  Манган повільно реагує з водою, розчиняється в кислотах, реагує з усіма неметалами (при нагріванні), крім водню. Представлений в основному оксидами, карбонатами і в меншій мірі — силікатами мангану. Основні мінерали мангану: піролюзит, гаусманіт, псиломелан, манганіт, брауніт, родохрозит, родоніт. Крім того, манган містять мінерали: велініт. Внаслідок кристалохімічної близькості мангану до трьох найважливіших петрогенних елементів — Fe, Mg, Ca — широко представлений як ізоморфна домішка в породотвірних мінералах (олівінах, ґранатах, слюді, карбонатах). Значну кількість мангану містять залізо-марганцеві конкреції..::::::::::::::::читати далі |
Біологічна номенклатура  Сосна (Pinus L.) — рід хвойних дерев, родини соснових. Це дерева або чагарники, ароматичні, вічнозелені; крона зазвичай конічна у молодих рослин, часто стає округлою або плосковерхою з віком. Відомо близько 115 видів, що поширені переважно у помірній смузі Північної півкулі, сягаючи однак на північ від полярного кола 71°пн.ш. в Норвегії. Також росте у гірських тропічних регіонах, досягаючи широт трохи на південь за екватор в південно-східній Азії (до 2.1° пд.ш., Суматра, Pinus merkusii). Сосни введені в якості декоративних і лісових дерев в багатьох частинах Південної півкулі. В Україні налічується 17 видів, з них окультурено 11. Найпоширенішою є сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), до 40 м заввишки. Плодоносить з 10-30 років, у зімкненому лісостані — з 40-60 років. Дерево живе 300–400, іноді й більше років, порівняно з іншими шпильковими росте швидко. Сосна звичайна — світлолюбна, посухо- і холодостійка порода, невибаглива до ґрунтів, росте передусім на пісках, болотах, скелях тощо..::::::::::::::::читати далі |
Геологічна номенклатура Га́бро — магматична інтрузивна рівномірнозерниста порода, що складається з основного плагіоклазу, моноклінного піроксену, олівіну або рогової обманки. Мінеральний склад і властивості: Другорядні мінерали: титаномагнетит, біотит, нефелін і ін. фельдшпатоїди, іноді кварц і ортоклаз. Характерні акцесорні мінерали: апатит, піротин, плеонаст, хроміт і пікотит. Густина 2,8—3,2. Текстура масивна, однорідна. Колір чорний, темно-зелений, рідше плямистий. Габро — глибинний аналог базальту..::::::::::::::::читати далі |
Природничо-географічна номенклатура  Ай-Пе́трі (крим. Ay Petri) — одна з мальовничих вершин Кримських гір. Висота 1234,2 м. Розташована на Ай-Петринській яйлі на північ від Алупки і над селищем Кореїз. На плато розташоване село Охотниче. Складається з вапняків. Скелі Ай-Петрі нагадують зуби гігантського дракона, що здіймається над яйлою. Чотири з них мають висоту від 7 до 19 метрів, маленьких піків набагато більше, утворених під час вивітрювання неоднорідних рифових вапняків. Ай-Петрі — викопний кораловий риф, де глибина рифових вапняків 600 м.::::::::::::::::читати далі |
 Нові статті
|
Теми природничих наук
|
Добра стаття Ві́тер — великомасштабний потік газів. На Землі вітер є потоком повітря, що рухається переважно в горизонтальному напрямку, на інших планетах він є потоком властивих цим планетам атмосферних газів іншого складу. Найсильніші вітри на планетах Сонячної системи спостерігаються на Нептуні та Сатурні. Сонячний вітер в космосі є потоком розріджених газів від зірки, такої як Сонце, а планетарний вітер є потоком газів, що відповідає за дегазацію планетарної атмосфери у космос. Вітри, як правило, класифікують за просторовим масштабом, швидкістю, типами сил що їх викликають, місцями існування та ефектом на навколишнє середовище. У метеорології вітри перш за все класифікують у залежності від їхньої сили, тривалості та напрямку, з якого дме вітер. Так, короткі (кілька секунд) та сильні вітри називаються поривами. .::::::::::::::::читати далі |
Вибрані списки природничих наук  Птахи, занесені до Червоної книги України — список із 87 видів птахів, яких включено до останнього видання Червоної книги України (2009). У порівнянні з попереднім виданням (1994), до нового було включено на 20 видів більше, у списку такі птахи позначені *. У таблиці наведено охоронний статус виду відповідно до Червоної книги України та критеріїв Міжнародного союзу охорони природи [2]. Види наведено у систематичному порядку, вони належать до 12 рядів. Використано українські та наукові назви, наведені у Червоній книзі України..::::::::::::::::читати далі |
 Обрана ілюстрація |
Обраний життєпис природничих наук. Фізики Іва́н Па́влович Пулю́й (Ivan Puluj, Johann Puluj; 2 лютого 1845, містечко Гримайлів, Галицький округ, Королівство Галичини та Володимирії — 31 січня 1918, Прага) — український та австро-угорський фізик і електротехнік, винахідник, організатор науки, публіцист, перекладач Біблії українською мовою, громадський діяч. Професор і ректор Німецької вищої технічної школи в Празі, Державний радник з електротехніки Чехії і Моравії. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, почесний член Віденського електротехнічного товариства.
Початкову школу закінчив у Гримайлові й вступив до Тернопільської класичної гімназії, де разом з братами Олександром та Володимиром Барвінськими став співзасновником та активним діячем таємного товариства української молоді «Громада».::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис природничих наук. Астрономи Йоганн фон Ламонт (нім. Johann von Lamont; 13 грудня 1805 — 6 серпня 1879) — німецький астроном і геофізик шотландського походження, член Баварської АН (1835). Родився в Бреймарі, Шотландія, поблизу Бальмораля; син керуючого маєтками графа Файфа. У 1817 батьків Ламонт умовили відпустити сина у Регенсбурзький бенедиктинський монастир, заснований для підтримки католицтва в Шотландії, і відтоді Ламонт вже не повертався на батьківщину. Природні обдарування розвивалися швидко і в 1827 Ламонт переселився в Мюнхен, де вступив до Богенгаузенської обсерваторії спочатку в якості асистента Зольднера, а у 1833 був призначений і директором обсерваторії... У Богенгаузенській обсерваторії Ламонт вів спостереження та теоретичні дослідження в галузі астрономії, метеорології і земного магнетизму..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис природничих наук. Хіміки Шнюков Євген Федорович — вчений-геолог, академік НАН України (1982), заслужений діяч науки і техніки України (1991), двічі лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1989, 2000), дійсний член Міжнародної академії наук (МАН) Євразії. Народився 23 березня 1930 року в м. Архангельську в родині службовців. Школу закінчив із золотою медаллю в м. Одесі. У 1953 з відзнакою закінчив Київський університет ім. Т. Г. Шевченка, здобувши освіту за фахом «геолог-геохімік». У 1953–1956 навчався в аспірантурі Інституту геологічних наук АН УРСР. У 1958 успішно захистив кандидатську дисертацію. Її основою стали дослідження.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис природничих наук. Біологи Розалі́нд Е́лсі Фра́нклін (англ. Rosalind Elsie Franklin; *25 липня 1920 — †16 квітня 1958) — британський біофізик і кристалограф, що зробила важливий внесок в розуміння структури ДНК, вірусів, вугілля і графіту. Франклін перш за все відома своїми роботами з отримання зображень шляхом дифракції рентгенівських променів на ДНК, завдяки яким Ватсон і Крік в 1953 році створили свою гіпотезу структури подвійної спіралі ДНК. Пізніше Франклін керувала роботами з дослідження вірусу тютюнової мозаїки та вірусу поліомієліту. Померла Франклін у 1958 році від пневмонії і раку. Франклін народилась в Ноттінг Хіллі, Лондон, у багатій та впливовій британській єврейській родині ... Франклін, разом з її підопічним Гослінгом, почали застосовувати її експертизу в рентгенівських дифракційних методах, вивчаючи структуру ДНК. Вона використовувала новий точний фокус рентгенівської трубки і мікрокамеру, замовлену Уїлкінсом, яку вона вдосконалила, і ретельно налаштувала. Спираючись на її знання фізичної хімії, Франклін також уміло маніпулювала критичною гідрацією її зразкі Вілкінса своєю зарозумілістю..::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис природничих наук. Екологи Ма́лишева Людми́ла Леоні́дівна (10 листопада 1954 — 29 серпня 2000) — український фізико-географ, геоеколог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народилась 10 листопада 1954 року в місті Києві. Закінчила 1977 року географічний факультет Київського університету. У Київському університеті працює з 1981 року молодшим науковим співробітником науково-дослідного сектору. Кандидатська дисертація «Ландшафтное обоснование выбора районов размещения АЭС (на примере Украинской ССР)» захищена у 1988 році. З 1992 року асистент кафедри фізичної географії, з 1995 року доцент, з 1999 професор, з 2000 завідувач кафедри географії України. Докторська дисертація «Теорія та методика ландшафтно-геохімічного аналізу й оцінки екологічного стану територій» захищена у 1998 році. Фахівець у галузі геохімії ландшафтів та ландшафтно-геохімічної екології.::::::::::::::::читати далі |
| Обраний життєпис природничих наук. Географи Ободовський Олександр Григорович (18 січня 1958 року) — український гідролог, доктор географічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Народився 18 січня 1958 року Києві. Закінчив 1980 року Київський університет зі спеціальності «географ-гідролог». З 1980 року почав свій трудовий шлях інженером на географічному факультеті Київського державного університету, пізніше інженером-програмістом, старшим інженером Інформаційного обчислювального центру, у 1989–1992 роках асистент, з 1992 року доцент, з 2003 року професор кафедри гідрології та гідроекології географічного факультету, з 1996 року заступник декана з наукової роботи географічного факультету. Кандидатська дисертація «Руслоформуючі витрати води річок рівнинної частини України» захищена у 1988 році в Московському державному університеті імені М. В. Ломоносова, докторська дисертація «Регіональний гідролого-екологічний аналіз руслових процесів» захищена в 2002 році в Київському національному університеті Тараса Шевченка.::::::::::::::::читати далі |
Обраний життєпис природничих наук. Геологи Седергольм Якоб Йоханнес (20 липня 1863, Гельсінкі, — 26 червня 1934, там же) — фінський геолог і петрограф. Директор геологічної комісії Фінляндії (1893—1933 рр.). Геологія і петрографія докембрійських гірських порід Фінляндії. Увів у петрографію термін «мігматит» (1907) і опрацював вчення про мігматити. На честь Якоба Седергольма названо мінерал з групи піротину — седерхольміт (селенід нікелю b-NiSe)..::::::::::::::::читати далі |
Наукові-дослідні установи природничих наук  Лос-Аламоська національна лабораторія (англ. Los Alamos National Laboratory, LANL, раніше — Site Y, LASL) — лабораторія Міністерства енергетики США в місті Лос-Аламос, штат Нью-Мексико, США. Керується службою Los Alamos National Security, LLC (LANS). Заснована у 1943 році. Найбільший роботодавець на півночі штату Нью-Мехіко — близько 12 500 постійних співробітників LANS плюс близько 3300 контрактних працівників. Додатково на підприємстві постійно працюють близько 120 представників Міністерства енергетики США з метою федерального нагляду за діяльністю LANL. Лос-Аламос — одна з двох лабораторій, які ведуть у США секретні роботи з ядерних технологій. Друга, Ліверморська національна лабораторія почала працювати у 1952 році..::::::::::::::::читати далі |
Наукові-освітні заклади природничих наук
|
Природничо-наукова періодика Ви можете додати сюди посилання на природничонаукові періодичні видання↓
}} |
Природничо-наукова література Ви можете додати сюди посилання на книги в області природничих наук↓
} |
 Категорії |
 Науково-популярні телепрограми та кінофільми«Сім кроків за обрій» — науково-популярний фільм, знятий в 1968 році на студії «Київнаукфільм» режисером Феліксом Соболєвим. Сенсаційний для свого часу фільм досліджує межі можливостей людського мозку, творчих і сенсорних здібностей людини. У кіноекспериментах, поставлених у фільмі, беруть участь: лічильник-феномен І. Шелушков; Б. Дрожін — людина, яка нібито володіє телепатичними і сенсорними здібностями; гросмейстер, чемпіон світу з шахів Михайло Таль, що дає у фільмі сеанс одночасної гри на десяти дошках наосліп; гіпнотизер В. Райков, який за допомогою гіпнозу домагається «вивільнення» потенційних можливостей серед учасників експерименту. .::::::::::::::::читати далі |
 Вікіпроєкти |
 Братні портали |
|