Парламентські вибори у Великій Британії 2024

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
‹ 2019 Велика Британія
Парламентські вибори у Великій Британії 2024
650 місць у Палаті громад
326 необхідні для більшості
4 липня 2024
Явка: 59,9 % (▼ 7,4 %)[1]
Перша партія Друга партія Третя партія
Лідер Кір Стармер Ріші Сунак Ед Дейві
Партія Лейбористи Консерватори Ліберальні демократи
Лідер партії з 4 квітня 2020 24 жовтня 2022 27 серпня 2020
Попередні вибори 202 місця, 32,2 % 365 місць, 43,6 % 11 місць, 11,5 %
Місць до виборів 205 346 15
Місць після виборів 411 121 72
Зміна місць ▲ 209 ▼ 244 ▲ 61
Голосів виборців 9 712 011 6 814 469 3 499 969
Відсоток 33,8 % 19,9 % 12,2 %
Зміна % голосів ▲ 1,7 % ▼ 19,9 % ▲ 0,6 %
Парламентські вибори у Великій Британії 2024

Карта, на якій представлені результати виборів за партіями депутатів, обраних від кожного виборчого округу

Парламентські вибори у Великій Британії 2024 відбулись 4 липня 2024 року[2]. Вони визначали склад Палати громад, яка, зі свого боку, визначає уряд Великої Британії[3][4]. Ці вибори стали першими після виходу Великої Британії з ЄС. Правляча Консервативна партія на чолі з прем'єр-міністром Ріші Сунаком зазнала нищівної поразки від опозиційної Лейбористської партії на чолі з Кіром Стармером.

Історія

[ред. | ред. код]

Уряд

[ред. | ред. код]

На парламентських виборах 2019 року консерватори на чолі з Борисом Джонсоном здобули переконливу перемогу[5]. Керівництво Бориса Джонсона ознаменувалось низкою скандалів[6], зокрема так званим «Патіґейтом[en]» — скандалом довкола вечірок, які проводилися за участю Джонсона та членів його уряду, зокрема на Даунінґ-стріт, та порушували суворі правила карантину через COVID-19[7]. 7 липня 2022 року Джонсон подав у відставку після того, як десятки посадовців його уряду подали у відставку на тлі скандалу довкола Кріса Пінчера[8][9]. На виборах лідера Консервативної партії, які відбулись після відставки Джонсона, перемогла міністр закордонних справ в його уряді Ліз Трасс[10]. 20 жовтня вона подала у відставку після економічної та політичної кризи, яка виникла через її реформи[11][12]. 24 жовтня Ріші Сунака було обрано новим лідером партії після того, як Пенні Мордонт та Борис Джонсон відмовились від участі у виборах керівника партії[13]. Під його керівництвом консерватори зазнали втрат на місцевих виборах 2023 року, де частину їхніх місць здобули лейбористи та ліберальні демократи[14]. За результатами місцевих виборів 2024 року консерватори посіли 3 місце за кількістю депутатів, поступившись лейбористам та ліберальним демократам[15].

Опозиція

[ред. | ред. код]

Кір Стармер переміг на виборах лідера Лейбористської партії у квітні 2020 року, замінивши Джеремі Корбіна[16]. Ед Дейві переміг на виборах лідера ліберал-демократів у серпні 2020 року, змінивши на посаді Джо Свінсон[17]. Ґевін Робінсон[en] був обраний лідером Демократичної юніоністської партії після того, як попередній лідер Джеффрі Дональдсон[en] пішов у відставку після звинувачень у зґвалтуванні[18][19].

У березні 2024 року правопопулістська партія «Реформувати Сполучене Королівство»[en], заснована Найджелом Фараджем, оголосила про виборчий альянс із північноірландською юніоністською партією «Традиційний юніоністський голос»[en][20].

Шотландія

[ред. | ред. код]

У лютому 2023 року, на тлі критики гендерних реформ, Нікола Стерджен подала у відставку з посади лідера Шотландської національної партії та першого міністра Шотландії після понад 8 років перебування на цих посадах, назвавши причиною відставки професійне вигорання[21]. Хамза Юсаф, який змінив її на посадах лідера ШНП та Першого міністра Шотландії[22], подав у відставку у квітні 2024 після урядової кризи, що виникла внаслідок розриву угоди про розподіл влади між Шотландської національною партією та Шотландськими зеленими[23]. Його змінив Джон Свінні[en][24].

Уельс

[ред. | ред. код]

Після того як Валлійські лейбористи[en] отримали більшість на загальних виборах 2021 року[25], у грудні 2023 року перший міністр Уельсу Марк Дрейкфорд[en] оголосив про відставку на тлі критики введення обмеження швидкості 20 миль/год у більшості міст Уельсу та масштабних скорочень бюджету[26]. У березні 2024 року його наступником став Воган Ґетінґ[en][27].

Північна Ірландія

[ред. | ред. код]

На виборах до Асамблеї Північної Ірландії 2022 року Шинн Фейн стала першою націоналістичною партією, яка перемогла за результатами голосування, витіснивши Демократичну юніоністську партію на друге місце[28][29]. Переможена ДЮП відмовилась ввійти до уряду, заявивши, що не робитиме цього доки не будуть виконані її вимоги щодо митних домовленостей після Brexit[30]. Відповідно до Белфастської угоди, для формування уряду необхідна участь обох партій[31]. У лютому 2024 року Мішель О'Нілл (Шинн Фейн) стала першим в історії першим міністром-націоналістом Північної Ірландії після того, як ДЮП припинила бойкот, а Емма Літтл-Пенгеллі[en] (ДЮП) стала заступником першого міністра[32].

Виборча система

[ред. | ред. код]

На виборах обирали членів Палати громад. Велика Британія розділена на 650 округів, кожен з яких обирав одного депутата, який представлятиме його в Палаті громад. Членів Палати громад обирали за мажоритарною виборчою системою (англ. first-past-the-post (FPTP) voting system): аби бути обраним, достатньо отримати більше голосів, ніж будь-який інший кандидат[3][33]. На виборах діятиме нова карта виборчих округів, затверджена у листопаді 2023 року[34]. Це перша зміна карти виборчих округів з 2010 року[35].

Голосувати на загальних виборах має право будь-хто, хто є громадянином Великої Британії, громадянином Співдружності Націй або громадянином Республіки Ірландія з адресою у Великій Британії[3].

Позбавлені права голосувати члени Палати лордів, громадяни ЄС (окрім Республіки Ірландія, Кіпру й Мальти, які проживають у Великій Британії), засуджені особи, які утримуються під вартою, та будь-хто, визнаний винним протягом попередніх п'яти років у корупційних або незаконних діях, пов'язаних із виборами[36].

Уперше під час особистого голосування виборцям було потрібно пред'явити дійсне посвідчення особи з фотографією на виборчих дільницях[37]. Також можливе голосування поштою або за дорученням[3].

Дата голосування

[ред. | ред. код]

Найпізніше парламент міг бути розпущений для виборів 17 грудня 2024 року, у п'яту річницю дня його першого засідання. Оскільки на підготовку до виборів дається 25 днів, наступні вибори мали відбутися не пізніше 28 січня 2025 року[3][38].

Висловлювались різні припущення щодо того, коли прем'єр-міністр Ріші Сунак призначить вибори[39][40][41][42]. У грудні 2023 року Сунак підтвердив, що вибори відбудуться у 2024 році, виключивши перспективу проведення виборів у січні 2025 року[43]. У січні 2024 року він заявив, що вибори не відбудуться раніше другої половини 2024 року[44]. 22 травня, після багатьох припущень[45], Ріші Сунак оголосив 4 липня датою проведення виборів[2].

Опитування

[ред. | ред. код]

Очікувалось, що вибори призведуть до нищівної поразки консерваторів та переконливої перемоги лейбористів[46][47]. Відповідно до опитування YouGov, опублікованого 3 червня, Лейбористська партія отримала б 422 місця, що б перевершило розгромну перемогу лейбористів на чолі з Тоні Блером 1997 року. Консерватори, відповідно до цього опитування, отримали б 140 місць, що стало б їхнім найгіршим результатом з 1906 року[48]. Згідно з опитуванням YouGov за 13 червня, правопопулістська «Реформувати Сполучене Королівство»[en] Найджела Фараджа вперше обійшла консерваторів, які посіли третє місце[49].

Результати

[ред. | ред. код]

Явка на виборах склала 59,9 %[1], що стало найнижчим показником з 2001 року[50]. Вибори стали першою перемогою Лейбористської партії після виборів 2005 року і поклали край 14-річному правлінню Консервативної партії. Лейбористи отримали більшість у 172 мандати і загалом 411 місць, що є другим найкращим результатом партії за часткою місць після загальних виборів 1997 року. Однак частка голосів, отримана партією у 33,8 %, була найменшою серед усіх урядів більшості в історії виборів у Великій Британії. Лейбористи стали найбільшою партією в Англії вперше з 2005 року, в Шотландії вперше з 2010 року і зберегли свій статус найбільшої партії в Уельсі[51]. Партія програла п'ять округів незалежним кандидатам, що значною мірою пояснюється позицією лейбористів щодо війни між Ізраїлем та Хамасом[52]. Консервативна партія зазнала найбільшої поразки в своїй історії, отримавши 121 місця і 23,7 % голосів. Вона втратила 244 місця, включаючи місця 12 міністрів кабінету, найбільш високопоставленим із яких став міністр оборони Грант Шаппс[53], й місце колишньго прем'єр-міністра Ліз Трасс[54]. Партія також втратила всі свої місця в Уельсі[55].

Менші партії добре виступили на виборах, частково завдяки антиконсервативному тактичному голосуванню,[56] а сукупна частка голосів лейбористів і консерваторів у 57,5 % була найнижчою в історії. Ліберал-демократи на чолі з Едом Дейві здобули найбільш значні успіхи, отримавши загалом 72 місця. Це був найкращий результат партії за всю історію[57], що зробило її третьою за величиною партією в парламенті — статус, який вона раніше мала, але втратила на виборах 2015 року. Партія «Реформувати Сполучене Королівство» отримала третю найбільшу частку голосів і здобула 5 місць, а Партія зелених Англії та Уельсу — 4 місця, що є найкращими парламентськими результатами в історії для обох партій. В Уельсі 4 місця отримала партія Плайд Кемри. У Шотландії Шотландська національна партія (ШНП) скоротилась з 48 місць до 10 і втратила статус третьої за величиною партії в Палаті громад.[58]

Партія Лідер Члени парламенту Голоси
Загалом Загалом
Лейбористська партія Кір Стармер 411 63,2%
411 / 650
 9 704 655 33,7%
Консервативна партія Ріші Сунак 121 18,6%
121 / 650
 6 827 311 23,7%
Ліберальні демократи Ед Дейві 72 11,1%
72 / 650
 3 519 199 12,2%
Шотландська національна партія Джон Свінні[en] 9 1,4%
9 / 650
 724 758 2,5%
Шинн Фейн Мері Лу-Макдональд[en] 7 1,1%
7 / 650
 210 891 0,7%
Незалежні — 6 0,9%
6 / 650
 564 243 2,0%
«Реформувати Сполучене Королівство»[en] Найджел Фарадж 5 0,8%
5 / 650
 4 117 221 14,3%
Демократична юніоністська партія Ґевін Робінсон[en] 5 0,8%
5 / 650
 172 058 0,6%
Зелена партія Англії та Уельсу Карла Денаєр[en]
Адріан Ремсей[en] 		4 0,6%
4 / 650
 1 841 888 6,4%
Плайд Кемри Рун ап Іорверт[en] 4 0,6%
4 / 650
 194 811 0,7%
Соціал-демократична і лейбористська партія Колам Іствуд[en] 2 0,3%
2 / 650
 86 861 0,3%
Альянс Наомі Лонґ[en] 1 0,2%
1 / 650
 117 191 0,4%
Юніоністська партія Ольстера Даґ Бітті[en] 1 0,2%
1 / 650
 94 779 0,3%
Традиційний юніоністський голос[en] Джим Алістер[en] 1 0,2%
1 / 650
 48 685 0,2%
Спікер[en] Ліндсей Гойл[en] 1 0,2%
1 / 650
 25 238 0,1%
Джерело: UK General election 2024 Results

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ а б General election 2024. Sky News (англійською) . Процитовано 6 липня 2024.
  2. ↑ а б Rishi Sunak announces UK general election for Thursday 4 July. BBC (англійською) . 22 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  3. ↑ а б в г д When is the UK general election and who can vote?. BBC News (англійською) . 6 червня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  4. ↑ How MPs are elected. The Electoral Commission (англійською) . Процитовано 9 червня 2024.
  5. ↑ How did Boris Johnson achieve his landslide victory? A visual guide. The Guardian (англійською) . 13 грудня 2019. Процитовано 8 червня 2024.
  6. ↑ The many scandals of Boris Johnson's premiership. Reuters (англійською) . 7 липня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  7. ↑ Вечірка з наслідками. Британському прем'єру Джонсону загрожує відставка. РБК-Україна (українською) . 7 лютого 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  8. ↑ Британський премʼєр Джонсон оголосив про відставку. Радіо Свобода (українською) . 7 липня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  9. ↑ Прем’єр Британії Джонсон відкинув заклики до відставки на тлі звільнень в його уряді. Радіо Свобода (українською) . 7 липня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  10. ↑ Ліз Трасс здобула перемогу в перегонах за посаду лідера британських консерваторів. Інтерфакс-Україна (українською) . 5 вересня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  11. ↑ Ліз Трасс подала у відставку з посади британського прем'єра. BBC Україна (українською) . 20 жовтня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  12. ↑ Криза у Британії: Ліз Трасс звільнила головного соратника та скасувала зниження податків. BBC Україна (українською) . 14 жовтня 2022. Процитовано 14 жовтня 2024.
  13. ↑ Ріші Сунак стане новим прем'єр-міністром Великої Британії. Європейська правда (українською) . 24 жовтня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  14. ↑ Британські консерватори втрачають сотні місць на дострокових місцевих виборах. Європейська правда (українською) . 5 травня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  15. ↑ Консерватори опустились на третє місце за підсумками місцевих виборів у Британії. Європейська правда (українською) . 5 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  16. ↑ Keir Starmer wins Labour leadership election. The Guardian (англійською) . 4 квітня 2020. Процитовано 8 червня 2024.
  17. ↑ Sir Ed Davey wins Liberal Democrat leadership race. BBC News (англійською) . 27 серпня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  18. ↑ Gavin Robinson ratified as DUP leader and confirms party will not stand in Fermanagh-South Tyrone or North Down. The Belfast Telegraph (англійською) . 29 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  19. ↑ Jeffrey Donaldson: DUP leader resigns after rape charge. BBC News (англійською) . 29 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  20. ↑ TUV confirms link-up with Reform UK for general election. The Belfast Telegraph (англійською) . 16 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  21. ↑ Nicola Sturgeon says time is right to resign as Scotland's first minister. BBC News (англійською) . 13 лютого 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  22. ↑ Humza Yousaf sworn in as Scotland's leader as bid for unity falters. Reuters (англійською) . 23 березня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  23. ↑ Scotland’s leader Humza Yousaf quits. Politico (англійською) . 29 квітня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  24. ↑ New SNP leader Swinney vows fresh chapter for party. BBC News (англійською) . 6 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  25. ↑ Welsh election results 2021: Labour's road to victory in numbers. BBC News (англійською) . 8 травня 2021. Процитовано 8 червня 2024.
  26. ↑ Mark Drakeford to step down as Wales first minister. The Guardian (англійською) . 13 грудня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  27. ↑ Vaughan Gething elected as first minister of Wales. Euronews (англійською) . 20 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  28. ↑ NI election results 2022: Sinn Féin wins most seats in historic election. BBC News (англійською) . 8 травня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  29. ↑ Assembly election: Sinn Féin wins most seats as parties urged to form Executive. The Irish Times (англійською) . 7 травня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  30. ↑ NI election 2022: DUP blocks new NI government in protocol protest. BBC News (англійською) . 9 травня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  31. ↑ Sinn Féin scores record win in Northern Ireland as voters rage at DUP blockade of Stormont. Politico (англійською) . 21 травня 2022. Процитовано 8 червня 2024.
  32. ↑ Stormont: Michelle O'Neill makes history as nationalist first minister. BBC News (англійською) . 3 лютого 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  33. ↑ Voting systems in the UK. House of Commons Library (англійською) . 10 січня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  34. ↑ 2023 constituency boundary changes. Institute for Government (англійською) . 16 квітня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  35. ↑ Boundary changes: How the electoral impact of the new political battlegrounds are calculated. Sky News (англійською) . 22 травня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  36. ↑ UK Parliament. The Electoral Commission (англійською) . Процитовано 8 червня 2024.
  37. ↑ The photo ID you need to vote in UK elections. The Telegraph (англійською) . 8 червня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  38. ↑ London Playbook: Strikes hope — Budget fallout — Labour’s election prep. Politico (англійською) . 17 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  39. ↑ When could the next general election be - and what factors will influence Rishi Sunak's decision?. Sky News (англійською) . 5 січня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  40. ↑ Should we believe Rishi Sunak’s hint that the election will be in October? What the evidence tells us. The Conversation (англійською) . 5 січня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  41. ↑ Will Rishi Sunak call a general election in May?. The Times (англійською) . 4 березня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  42. ↑ Sunak Repeats 2024 ‘Second Half’ Line as Vote Rumors Swirl. Bloomberg (англійською) . 22 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  43. ↑ Rishi Sunak rules out a 2025 general election: ‘2024 will be an election year’. The Independent (англійською) . 19 грудня 2023. Процитовано 8 червня 2024.
  44. ↑ Rishi Sunak says UK election will not take place until 'second half of 2024'. Euronews (англійською) . 4 січня 2024. Процитовано 9 червня 2024.
  45. ↑ Speculation mounts as No 10 refuses to rule out general election announcement. The Guardian (англійською) . 22 травня 2024. Процитовано 8 червня 2024.
  46. ↑ Britons vote in election expected to deliver Labour landslide. Reuters (англійською) . 4 липня 2024. Процитовано 4 липня 2024.
  47. ↑ Labour landslide projected with dozens of Tory-held seats on knife-edge. The Guardian (англійською) . 18 червня 2024. Процитовано 4 липня 2024.
  48. ↑ First YouGov MRP of 2024 general election shows Labour on track to beat 1997 landslide. YouGov (англійською) . 3 червня 2024. Процитовано 4 липня 2024.
  49. ↑ Reform UK overtakes PM Sunak's Conservatives in opinion poll. Reuters (англійською) . 14 червня 2024. Процитовано 4 липня 2024.
  50. ↑ U.K. Election Turnout Set to Be Lowest in Over 20 Years (англійською) . 5 липня 2024.
  51. ↑ Keir Starmer names new cabinet, with Reeves as chancellor and Rayner as deputy PM. BBC News (брит.). Процитовано 6 липня 2024.
  52. ↑ Stacey, Kiran; correspondent, Kiran Stacey Political (5 липня 2024). Senior Labour figures admit stance on Gaza cost party seats. The Guardian (брит.). ISSN 0261-3077. Процитовано 6 липня 2024.
  53. ↑ Liz Truss Loses Her Seat As Many Big Tory Names Get Wiped Out. Bloomberg (англійською) . 5 липня 2024. Процитовано 6 липня 2024.
  54. ↑ Former Prime Minister Liz Truss loses seat in U.K. election. www.axios.com.
  55. ↑ Rishi Sunak accepts responsibility for historic Tory defeat. www.bbc.com (брит.). Процитовано 6 липня 2024.
  56. ↑ One in five voters say they are voting tactically at the 2024 general election | YouGov. yougov.co.uk (en-gb) . Процитовано 6 липня 2024.
  57. ↑ Historic firsts from the 2024 general election in numbers and charts. Sky News (англ.). Процитовано 6 липня 2024.
  58. ↑ Labour to form new British government after election landslide. www.courthousenews.com.
Велика Британія Вибори та референдуми у Великій Британії
Парламентські
1801 • 1802 • 1806 • 1807 • 1812 • 1818 • 1820 • 1826 • 1830 • 1831 • 1832 • 1835 • 1837 • 1841 • 1847 • 1852 • 1857 • 1859 • 1865 • 1868 • 1874 • 1880 • 1885 • 1886 • 1892 • 1895 • 1900 • 1906 • 1910 (січень) • 1910 (грудень) • 1918 • 1922 • 1923 • 1924 • 1929 • 1931 • 1935 • 1945 • 1950 • 1951 • 1955 • 1959 • 1964 • 1966 • 1970 • 1974 (лютий) • 1974 (жовтень) • 1979 • 1983 • 1987 • 1992 • 1997 • 2001 • 2005 • 2010 • 2015 • 2017 • 2019 • 2024
Місцеві
1973 • 1975 • 1976 • 1995 • 1997 • 1998 • 1999 • 2000 • 2001 • 2002 • 2003 • 2004 • 2005 • 2006 • 2007 • 2008 • 2009 • 2010
Вибори в Європейський парламент
1979 • 1984 • 1989 • 1994 • 1999 • 2004 • 2009 • 2014 • 2019
Референдуми
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Парламентські_вибори_у_Великій_Британії_2024&oldid=42993858