Ми́слення — процес опосередкованого й узагальненого відображення у мозку людини предметів об'єктивної дійсності в їх істотних властивостях, зв'язках і відношеннях.
Філософське мислення, та й зрештою мислення взагалі, розгортається між однозначною строгістю поняття та багатозначною глибиною метафори. Остаточне очищення думки від метафор означало би її загибель у сухості порожніх понять, позбавлених будь-якого зв'язку з тим, що вони мали б позначати, та з іншими поняттями, адже такі зв'язки завжди мають почасти метафоричний характер. Суцільна ж метафоризація мислення призвела би до анархічного безладу, нескінченної зміни значень, що унеможливлює думку як таку. Натомість у справжньому мисленні ми завжди оперуємо мовними одиницями, які водночас тяжіють до однозначності понять і до багатозначності метафор. Отже, поняттєва строгість і метафоричне багатство - це не сталі характеристики, а радше тенденції мислення, що суперечать одна одній, але водночас одна одну доповнюють.[5]
Мислення в просвітницькому сенсі — це діяльність із встановлення одноманітного наукового ладу і виведення фактичного знання з принципів, як би ті не тлумачились: як довільно встановлені аксіоми, як вроджені ідеї чи крайні абстракції[6]. — «Діялектика Просвітництва»
